Місце «Психології вищої школи» в системі наукового знання

1. Психологія людиноцентризму у вищій школі.

Людиноцентризм – це актуалізація гуманістичних тенденцій в сучасну епоху, відхід від раціоналізованих прагматичних імперативів. Підкреслимо, що саме об’єктивна логіка розгортання сучасного соціально-політичного і культурного життя перетворює гуманізм і філософську антропологію в новий тип світогляду – людиноцентризм. Він не просто частина філософії в її гуманістично-антропологічному вимірі. Природне злиття філософії і антропології народжує нову дисципліну, яка акцентує увагу на вивченні проблеми людини у всіх її сутнісних аспектах. Однак, по мірі розширення знань про людину, з’являється необхідність конкретизувати вчення про людину в інформаційній сфері. В силу чого людиноцентризм – це нова якість інноваційного мислення   людини, котра переважає як масштаби гуманізму, так і філософської антропології, поскільки виходить за їх межі. Адже сучасна постіндустріальна епоха – це епоха творчої людини, яка не вкладається в усталені стандарти мислення   минулих епох.

Мета освіти сьогодні- виховання в молоді довіри до динамічних знань, формування вміння вчитися і переучуватися, усвідомлювати по­требу в розвитку свого творчого потенціалу. Неперервність реального буття людини, культури, моральних відносин поєднує свободу вибору та моральну відповідальність. У зв'язку з цим високий професіоналізм фа­хівця повинен поєднуватися з розумінням наслідків своєї діяльності для суспільства з відповідальністю перед ним (і навіть перед людством зага­лом). Це пояснюється тим, що сучасна людина технологічно спроможна скоїти щось жахливе навіть у масштабах усієї планети. Саме тому підго­товка фахівця з вищою освітою передбачає насамперед становлення його як особистості, людини гуманної, відповідальної, з громадянськими та моральними якостями.

Реалізація завдання реформування вищої освіти здійснюється за таки­ми напрямами: гуманітаризація, фундаменталізація і гуманізація.

Гуманітаризація вищої освіти - перехід людства від індустріальної (технократичної) до інформаційної цивілізації, що передбачає поворот освіти до цілісного сприйняття світу і культури, до формування гумані­тарного, системного мислення.

Мета гуманітаризації освіти: сформувати фахівця культурною люди­ною, що знає культуру й історію людства, своєї держави, свого народу і роду; людину, яка вміє працювати в трудовому колективі та може реалі­зувати свої творчі здібності.

Шляхи гуманітаризації вищої освіти:

Посилення уваги до соціальних і економічних наук. Наприклад, для фахівців з вищою освітою запровадження курсів інженерної психології, медичної психології, соціальної психології, психології управління тощо.

Створення нових програм і підручників для ВНЗ. Наприклад, з історії тієї чи іншої науки, де були б психологічні портрети вчених, опис шляхів їхнього дослідницького пошуку.

Відображення в навчальних планах і програмах єдності світу, умов­ності поділу наук на окремі предмети, бо без цього знання студентів ста­ють фрагментарними.

Завдання сьогодення - інтеграція наук, їхня співдружність (синергія), створення на цій основі дисциплін, ефективних для підготовки сучасно­го фахівця, узгодження викладання технічних, природничо-математичних дисциплін із гуманітарними науками про суспільство та людину. Така ін­теграція дала світу нові науки: математичну лінгвістику, фізичну хімію, соціобіологію, біофізику, авіаційну психологію, музичну психологію та ін. Наприклад, у 1984 р. вийшов підручник Е. Стоунса «Психопедагогіка».

Ставиться завдання підвищити правову, моральну, психологічну куль­туру фахівця з вищою освітою. Важливим шляхом здійснення цих за­вдань є фундаменталізація освіти, результатом якої має бути фундамен­тальні наукові знання майбутнього фахівця про суспільство і про людину. Фундаменталізація освіти є необхідною умовою, базою для безперервно­го творчого розвитку людини, основою її самоосвіти. Оскільки світ єди­ний, фундаменталізація вищої освіти передбачає необхідність представ­лення студентові єдиної картини світу як цілісності, що розвивається та функціонує на основі єдиних спільних законів.

Складники фундаменталізації вищої освіти:

Зміна співвідношення між прагматичним і загальнокультурним, за- гальнонауковим складниками освіти. Пріоритет формування в май­бутніх фахівців наукових засад системного мислення, загальної і про­фесійної культури.

1) Вдосконалення змісту навчальних курсів шляхом зосередження уваги переважно на вивченні фундаментальних законів розвитку природи та суспільства, формування цілісних уявлень про глобальний світ, його проблеми та шляхи їхнього вирішення.

2)Забезпечення в системі вищої освіти пріоритетності інформаційних, інтелектуальних, науково-дослідницьких компонентів, які набувають конкурентних переваг на сучасному ринку праці.

Таким чином, у системі вищої освіти треба, по-перше, зосередити увагу при вивченні наук саме на фундаментальних знаннях - знанні тео­рії, законів розвитку природи, суспільства і людини. Важливо формувати цілісне поняття про глобальний світ, його проблеми та шляхи вирішення. По-друге, вища освіта повинна підготувати фахівця до роботи не лише з матеріальними об'єктами, а й з інформацією про них, адже більшість видів праці здійснюватиметься завдяки дистанційному управлінню. По- третє, нормою і формою діяльності сучасного фахівця з вищою освітою має стати системне мислення, творчість і загальна культура.

Головним чинником формування наукового мислення, творчої ак-тивності, екологічної культури, високої моральності стає якість освіти. Якість освіти - це співвідношення результату до мети. Щоб підвищити якість підготовки фахівця, потрібно індивідуалізувати навчальний про¬цес з урахуванням особистісних якостей студента і мінливого характеру сучасного ринку праці.

Індивідуалізація навчання у ВНЗ передбачає:

1)надання студентові можливості самостійно обирати для вивчення по¬над нормативної вимоги перелік дисциплін за бажанням;

2)вибір темпів навчання з урахуванням індивідуальних здібностей сту-дента до навчання, можливість навчатися за індивідуальним графіком, навіть повторно проходити курс, якщо програма не засвоєна (звичай¬но, за додаткову плату);

3)підвищення ролі індивідуальних компонентів при організації само¬стійної роботи (наприклад, самому вибирати вид опрацювання літе¬ратури: конспект, тези, план).

Забезпечення умов для виявлення студентами своїх індивідуальних уподобань: залучення їх до розробки наукових тем, участь у семінарах за вибором, факультативні курси тощо.

Таким чином, індивідуалізація навчання пов'язана з творчим, іннова-ційним характером вищої освіти, з суттєвим збільшенням в академічному

навантаженні студента частки самостійної роботи та частки індивідуаль¬них консультацій.

Ще одне важливе спрямування реформування освіти та науки - їх¬ня гуманізація. Гуманізм (від лат. Ьитапив - людяний) - світогляд, який ґрунтується на принципах рівності, справедливості, любові до людей, поваги до їхньої гідності, турботи про їхнє благо. З'являється новий на¬прямок у психології - гуманістична психологія (К. Роджерс, А. Маслоу та ін.). Так, наприклад, К. Роджерс і Д. Фрейберг у книзі «Свобода навча¬тися» говорять про радість пізнання, про нову ідеологію й політику осві¬ти, яка ґрунтується на гуманістичному підході. Перед кожною людиною ставиться завдання - бути гуманною людиною, розвивати свій емоційний інтелект, уміти серцем чути не тільки себе, а й інших людей. Представ¬ники мистецтва знають, що справжній інтелект ґрунтується на єдності та гармонії розуму і серця, розуму і почуттів. «Нас формує і шліфує те, що ми любимо» (І. Гете).

І хоча сьогодні ще домінує когнітивна психологія, створюють нові мо¬делі вивчення душі людини, її почуттів і волі. У 1990 р. побачила світ праця Д. Гоумана «Емоційний інтелект», в якій учений вважає світ почут¬тів більш важливим чинником визначення успіху людини в житті, ніж ко¬ефіцієнт інтелекту (10). Найважливішим аспектом емоційного інтелекту є самосвідомість - це не тільки знання себе, а й ставлення до себе. Якщо людина усвідомлює самоцінність, то вона і в інших поважає їхнє «Я». Тоді вона живе за християнською традицією: «Люби свого ближнього як самого себе», «Стався до людини так, як ти хотів, щоб вона ставшася до тебе». Криза гуманності виявляється у втраті людської духовності, визначених смислових настанов, що і зумовлює деструктивну поведінку деяких людей.

Емоційний інтелект має значення і для навчання. Якщо знання фік¬суються в серці так, як і в голові, вони перетворюються в мудрість. До форм прояву емоційного інтелекту відносять творчість, натхнення і ра¬дість пізнання. У 2001р. побачила світ книга С.Д. Смирнова «Педаго¬гіка і психологія вищої освіти: від діяльності до особистості». Назва книги символічна, вона відображає актуальну проблему становлення особистості майбутнього фахівця в процесі навчально-професійної ді¬яльності.

На гуманістичному світогляді повинна ґрунтуватися зараз і наукова, і освітня, і культурно-просвітницька, і виховна, і організаційна діяльність закладів освіти і культури. Головна цінність (а тому і мета освіти) - осо-бистість в її індивідуальних проявах почуттів, здібностей та ін. У зв'язку з цим підготовка фахівців з вищою освітою повинна бути пов'язана з розвитком і збагаченням індивідуального, а тому і суспільного духовного потенціалу нації, народу, людства.

Гуманізація освіти трактується як заміна предметноцентристської системи навчання системою антропоцентристською, як зміна стратегіч¬них цілей освіти і повне підкорення її інтересам людини. Це можна реалі¬зувати в тісному зв'язку з гуманізацією всього процесу навчання у ВНЗ, його спрямованістю на формування у студентів стійкого пізнавального і професійного інтересу, потреби у творчості і неперервній самоосвіті. Гуманістична модель фахівця нового типу - фахівець, який не лише все¬бічно і ґрунтовно опанував наукові знання з обраної професії, а й має чіткі світоглядні орієнтири, широке соціальне мислення, наукове бачення загальної картини світу.

Якщо гуманізація освіти здійснюватиметься на основі міцної бази на¬укових знань про людину, вона може стати реальністю. Ось чому гумані¬зація освіти неможлива без опори на психологічну науку. У зв'язку з цим кожен, хто працює в системі вищої освіти, повинен оволодіти певним колом психологічних знань, зокрема з психології вищої школи. Без цього неможлива практична організація навчального процесу, який звернений до особистості студента та дає можливість для її повноцінного розвитку. В активний педагогічний багаж викладача-гуманіста повинні входити знання про становлення та розвиток особистості студента як майбутньо¬го фахівця, про особливості та закономірності розвитку його мислення, пам'яті, сприйняття, уяви та мовлення, про рівень та психолош-педаго- гічні передумови розвитку професійних здібностей тощо.

Гуманітаризація і гуманізація вищої освіти покликана заповнити іде­ологічний вакуум у суспільстві. У зв'язку з цим зростає загальнонаціо­нальна роль вищої школи як важливого соціального інституту суспіль­ства, який відповідає не лише за відтворення наукових знань, національ­но-культурних цінностей і моральних норм, а й за виведення України з духовної кризи. Без цього суспільство ніколи не звільниться від безвідпо­відальних фахівців, позбавлених моральних засад.

Важливим принципом реформування вищої освіти є єдність навчан­ня і виховання, що полягає в їхньому органічному поєднанні, у підпоряд­куванні організації і змісту вищої освіти завданням формування цілісної і різнобічно розвинутої особистості майбутнього фахівця, перетворення системи моральних і духовних цінностей національної культури у важ­ливий чинник виховання студентської молоді, відродження духовносґі українського народу, розвитку його менталітету.

Пріоритетним принципом нової парадигми освіти є. також впрова­дження принципу «випереджального розвитку» освіти порівняно з ди­намікою соціального зростання. Акцентують увагу (К.В. Астахова та ін.) на відповідальності професорсько-викладацького корпусу вищої школи за майбутнє вищої освіти як ресурсу відновлення українського суспільства.

2. Місце психології вищої школи в системі наукового знання (зв’язок психології вищої школи із філософією, історією, педагогікою). 

3. Місце психології вищої школи в системі наукового знання (зв’язок психології вищої школи з педагогікою вищої школи). 

4. Зв’язок психології вищої школи з галузями психологічного знання (віковою та педагогічною, диференційною, соціальною психологією, психологією праці, віковою фізіологією, педагогікою тощо).

Психологія вищої школи має тісні зв 'язки з іншими галузями психо­логії:

• зв'язок із педагогічною психологією визначається необхідністю розв'я­зання завдань управління педагогічним процесом, забезпечення умов ефективного учіння студентів, обґрунтування шляхів організації ви­ховання майбутніх фахівців;

• зв'язок із віковою психологією забезпечується загальним принципом аналізу студентського віку як пізньої юності або ранньої дорослості;

• соціальна психологія дає загальні орієнтири для аналізу студентської групи, визначення етапів її розвитку, забезпечення умов ефективності педагогічного спілкування і взаємин викладачів зі студентами;

• на принципах діяльнісного підходу, який розроблено О.М. Леонтьєвим у загальній психології, аналізується як  діяльність студентів - умін­ня, так і науково-педагогічна діяльність викладача. 

Є зв'язок психології вищої школи також з психодіагностикою, психологією наукової творчості, психологією праці та іншими самостійними галузями психологічної науки.

Останнім часом інтенсивно розвивається акмеологія - галузь психологічної науки, яка вивчає феноменологію, закономірності та механізми розвитку людини на щаблі зрілості, зокремадосягнення нею високого рівня професійної майстерності. Педагогічний менеджмент - спеціальний напрямок теорії менеджменту, який досліджує управління навчальним закладом, організаційну роботу з класом, академічною групою, сту­дентською аудиторією.

Міждисциплінарні зв'язки психології вищої школи представлені на:

Рис. 1.1. Міждисциплінарні зв'язки психології вищої школи

Тісний міждисциплінарний зв'язок психології вищої школи з педагогікою вищої школи. Так, наприклад, дослідник, який вирішує по суті педагогічну (дидактичну) проблему методів навчання у ВНЗ, задопомогою психологічних методів вивчає пізнавальну діяльність студентів, ефективність якої залежить від психологопедагогічного обґрунтування методів викладання. К.Д. Ушинський зазначав, що психологія є однією з найбільш необхідних дисциплін для педагога, бо він у процесі виховання постійно перебуває в колі психологічних явищ, які притаманні вихованцю.

До речі, Л.С. Виготський підкреслював, що педагогічна психологія має бути не лише в ролі консультанта і порадника для педагогіки. Її за­вдання полягають у психологічному обгрунтуванні навчання і виховання людей на основі спеціальних психологічних досліджень, проведених у процесі навчально-виховної діяльності особистості та спрямованих на розв'язання педагогічних проблем.

Хоча психологія вищої школи пов'язана з іншими галузями психоло­гії, однак це не позбавляє її свого предмета дослідження - закономірності особистісного зростання студента як майбутнього фахівця та професійної самореалізації викладача як суб'єкта науково-педагогічної діяльності.

5. Завдання психології вищої школи.

Основна ідея реформування системи освіти в Україні - це поетап­не трансформування національної системи освіти до європейського гео- культурного простору, підняття престижу вітчизняних дипломів про ви­щу освіту. Ці ідеї конкретизуються в таких завданнях:

•готувати фахівців із вищою освітою до подальшої самостійної без­перервної самоосвіти, озброїти їх методами теоретичного мислення й наукового пізнання;

•навчити орієнтуватися в потоці інформації, яка нарощує темпи збіль­шення обсягу;

•виховувати потребу в подальшій самоосвіті та професійному само- • вдосконаленні.

Освіченість - це насамперед уміння вчитися самостійно. Психологія вищої школи як наукова і прикладна галузь розв'язує низ­ку науково-дослідних, діагностично-корекційних і практичних завдань. Актуальні науково-дослідні завдання психології вищої школи; - психологічне обґрунтування професіограми сучасного фахівця ви­щої кваліфікації (педагога, психолога, менеджера, інженера тощо), на основі якої має розроблятися державний стандарт змісту спеціалізації професійної підготовки в системі ступеневої вищої освіти;

- виявлення соціокультурних, соціально-психологічних, індивідуаль­но-психологічних і дидактичних чинників соціалізації особистості май­бутнього фахівця, щоб проектувати індивідуальну траєкторію професій­ного становлення кожного студента протягом усіх років його навчання;

-розробка психологічних засад формування у студентів і викладачів національної самосвідомості, активної громадянської позиції, менталь- но-духовних настанов стосовно «рідномовленнєвих обов'язків» (І. Огі- єнко) і розвитку україномовного освітнього простору;

-      вивчення психологічних закономірностей діалогу студента і ком­п'ютера та розробка психологічних основ комп'ютеризації навчального процесу у вищій школі;

-      дослідження психологічних проблем підготовки науково-педаго­гічних кадрів, становлення особистості майбутнього викладача протягом навчання в магістратурі та аспірантурі;

-вивчення психологічних засад наукової творчості, вдосконалення професіоналізму й підвищення педагогічної майстерності викладачів.

До діагностично-корекційних завдань психології вищої школи нале­жать:

-розробка методів професійної орієнтації старшокласників для сві­домого обрання ними відповідного фаху та обґрунтування системи про­фесійного відбору молоді до ВНЗ;

-діагностика настанов студентів щодо самих себе задля формування позитивної «Я-концепції» - ядра особистості майбутнього фахівця;

-визначення рівня психологічної готовності першокурсників до на­вчання у вищій школі та розробка передумов їхньої успішної адаптації;

-вивчення стану взаємин викладачів і студентів для налагодження оптимальної педагогічної взаємодії, конструктивного розв'язання мож­ливих міжособистісних конфліктів.

Серед найважливіших практичних завдань психології вищої школи в період реформування вищої освіти в Україні є такі:

-розробка наукової, психолого-методичної бази для контролю за про­цесом, повноцінністю змісту та умовами психічного розвитку студентів, їхнім особистісним зростанням і професійним становленням (зокрема в умовах кредитно-модульної системи навчання);

-психологічна експертиза змісту робочих програм із вивчення на­вчальних дисциплін, які повинні вміщувати всю технологію опанування знаннями;

обґрунтування оптимальних форм навчально-професійної діяль­ності та спілкування студентів, які сприяють засвоєнню ними всього роз­маїття професійних функцій і важливих соціальних ролей;

-розробка особистісно-орієнтованих технологій навчання студентів, психологічне обґрунтування інноваційних дидактичних проектів і педа­гогічних експериментів у вищій школі;

-пошук ефективних шляхів (методів і засобів) забезпечення фунда­ментальної психологічної підготовки студентів, підвищення рівня їхньої загальної культури та психологічної компетенції як передумови демокра­тизації, гуманітаризації та гуманізації освіти;

-надання психологічної допомоги та підтримки всім учасникам пе­дагогічного процесу, особливо в періоди особистісних криз і професійно­го самоствердження.

Завдання вивчення слухачами курсу «Психологія вищої школи»:

1)Інтеграція і систематизація набутих у процесі професійного навчання знань про психологічні передумови підвищення якості вищої освіти.

2)Опанування знань про психологічні особливості студентського пе­ріоду життя людини та усвідомлення закономірностей професійного становлення та особистісного зростання майбутніх фахівців.

3)Формування професійного мислення студентів, набуття ними досвіду творчого використання психологічних знань для вирішення конкрет­них завдань навчально-професійної та майбутньої науково-педагогіч- ної діяльності.

4)Сприяння професійному самовизначенню і набуття студентами профе- сійно-педагогічної ідентичності через усвідомлення психологічних особ­ливостей науково-педагогічної діяльності та передумов її опанування. Про важливість вивчення курсу «Психологія вищої школи» можуть свідчити рефлексивні відгуки магістрантів - майбутніх викладачів ВНЗ.

Ознайомлення з новітніми науковими здобутками психології вищої школи не завадить і досвідченим викладачам ВНЗ із науковими ступе­нями й високими вченими званнями. Через брак психолого-педагогічних знань дехто з них, добре знаючи свою науку, недостатньо володіє педаго­гічною майстерністю, не прагне вдосконалювати навчальний процес на науково-психологічному підґрунті, часто «навпомацки» формує власний стиль викладання, не завважуючи психологічних особливостей студент­ського віку, пріоритетів особистісного зростання майбутніх фахівців та індивідуально-психологічних відмінностей студентів. Справжніми Пе­дагогами, по суті, багато з них так і не стають. У зв'язку з цим можна навести слова В.О. Сухомлинського: «Психологія мене цікавить більше, ніж педагогіка; власне, без психології нема і педагогіки. Якщо педагогіку порівняти з майстернею, то психологія - це інструменти в майстерні; нема інструментів або вони нікуди не годяться - від майстерні зали­шаться самі стіни. Дуже часто так у школах і буває». Хоча це сказано про школу і вчителя, саме низький рівень психологічної культури части­ни викладачів і керівництва ВНЗ є однією з головних причин гальмуван­ня процесу реформування вищої освіти в Україні на гуманістичних заса­дах, що передбачає впровадження особистісно-орієнтованих технологій навчання, створення умов для особистісного зростання і професійного становлення кожного студента.

Як відомо з психологічних досліджень, знання стають дієвими у ви­падку, якщо набувають для людини статус цінності. У зв'язку з цим ці­кавими є результати досліджень, у яких виявлено і описано чотири типи ставлення майбутніх педагогів до психологічного знання: 1) формальне навчальне, 2) позитивне аморфне, 3) позитивне пізнавальне, 4) ціннісно- смислове. Важливо, щоб у студентів було сформоване позитивне цінніс­но-смислове ставлення до психології взагалі і психології вищої школи зокрема, бо формальне, безособове ставлення набагато затрудняє процес опанування і застосування майбутнім викладачем психологічних знань у практичній педагогічній діяльності.

У студентів з ціннісно-смисловим ставленням до психологічної науки є осмислені, широкі особистісні і професійні інтереси, пов'язані з ви­вченням психології і використанням отриманих знань на практиці. Вони проявляють інтерес до додаткової психологічної інформації, особистісні і професійні смисли вивчення психології пов'язують із самопізнанням,

самовдосконаленням, розвитком вихованців і підвищенням якості освіти загалом. Студенти з цим типом ставлення мають повні, узагальнені, гли­бокі, системні, усвідомлені знання предметно-специфічного характеру, а також знання про способи дії з ними. Для таких студентів притаманні міцність, гнучкість, оперативність опанованих знань із психології. Вони проявляють особистісне ставлення до матеріалу, що вивчається, виробля­ють власне інтегроване уявлення про місце психологічних знань у сво­їй майбутній педагогічній діяльності. Студенти з особистісно-ціннісним ставленням до психології здійснюють смисловий вибір, індивідуальне перетворення засвоєних знань, демонструють варіативність їхнього ви­користання і широту переносу в нові умови. На заняттях у них переважає активна, особистісна зацікавлена позиція. Студенти цієї групи прагнуть до психологічного аналізу минулого досвіду, пошуку нових психологіч­них знань, пропонують варіанти вирішення проблем при аналізі психоло- го-педагогічних ситуацій. Під час практики вони проявляють самостій­ність, активність, ініціативність у використанні наукових психологічних знань, показують хороше володіння адекватними психологічними засо­бами педагогічної діяльності, демонструють високі показники і резуль­тати педагогічної діяльності. Ці студенти прагнуть до колективних форм навчальної роботи, беруть активну участь у спільній діяльності, зацікав­лено обговорюють психологічні проблеми, звертають увагу на думки, су­дження інших людей, проявляють особистісне, довірливе ставлення до викладача, спонукають однокурсників до вивчення психології.