Психологія виховання студентів

1. Відмінності між студентами як предмет навчально-виховного впливу.

Урахування особливостей темпераменту

Вимога урахування індивідуальних особливостей особистості у навчанні є давньою педагогічною традицією. Уже у відомому трактаті М.Ф. Квінтіліана знаходимо пораду "Благорозумний наставник перш за все повинен пізнати властивості розуму і характер учня, якого йому доручили" . "Учитель німецьких учителів" А. Дістервег чітко і лаконічно сформулював знамените правило: "Ураховуй індивідуальність своїх учнів!" , без якого, на його погляд, неможливе плідне навчання.

Спроба побудувати процес навчання з урахуванням індивідуальних особливостей особистості належала видатному чеському педагогу Я.А. Коменському, який умовно поділяв учнів на шість груп:

- перша група - з гострим розумом, прагнуть до знань, допитливі та піддатливі;

- друга група - з гострим розумом, повільні, хоч і слухняні;

- третя група - з гострим розумом, але невгамовні та вперті;

- четверта група - слухняні й допитливі, але повільні та мляві;

- п'ята група - тупі і байдужі до навчання;

- шоста група - туш, із зіпсованою та злісною натурою .

Слід звернути увагу, що з точки зору сучасності подібна типологія є спрощеною, але вона вже є комплексною, бо орієнтує викладача на урахування як інтелектуальних задатків вихованців, так і рис характеру та темпераменту. Спрогнозуємо, як будуть поводити себе студенти різного типу темпераменту і врахуємо ці особливості в організації навчально-пізнавальної діяльності.

Так, перед сангвініком необхідно безперервно ставити нові і, якщо е можливість, цікаві навчальні завдання, які вимагали б від нього зосередженості і напруження; його необхідно постійно залучати до активної діяльності і систематично заохочувати його зусилля.

Навчально-пізнавальну діяльність холерика бажано контролювати досить часто; в аналізі його діяльності неприпустимі різкість і невитриманість, оскільки це може викликати негативну реакцію у відповідь Водночас будь-який негативний вчинок холерика має бути вимогливо і справедливо обговорений (краще через деякий час після його здійснення). Щодо холерика негативну оцінку припустимо застосовувати в дуже енергійній формі та настільки часто, наскільки це необхідно для поліпшення його навчання.

Флегматика необхідно залучати до активної діяльності і зацікавлювати, він краще виконує завдання, які потребують ретельності і наполегливості, систематичної уваги. Флегматика не слід швидко переключати з одного виду діяльності на інший.

У взаємовідносинах з меланхоліком неприпустимі не тільки різкість, але й підвищений тон, іронія. Про його вчинок, провину краще поговорити наодинці. Для меланхоліка вкрай необхідним є прояв особливої уваги, вчасна оцінка його успіхів, рішучості та волі; негативну оцінку слід використовувати з великим застереженням, пом'якшуючи її негативні дії. Необхідно приймати заходи щодо підвищення самооцінки студентів з переважанням меланхолічних рис темпераменту.

У практичній діяльності щодо студентів - носіїв різних типів темпераменту викладачеві доцільно користуватися такими формулами (за Д.І. Дзвінчуком):

1. "Довіряй, але перевіряй", тому що сангвінік активно відноситься до навчальної діяльності, схильний до роботи в групі. Його "плюси" - життєрадісність, захопленість, чуйність, товариськість; "мінуси" - схильність до зазнайства, поверховість суджень, надтовариськість, переоцінка своїх можливостей, схильність до обіцянок, які не завжди виконуються. Якщо навчальне завдання перестає цікавити сангвініка, він може припинити його виконувати або виконає неякісно.

2. "Ні хвилини спокою", тому що холерик має "плюси": енергійність, захопленість, ініціативність, пристрасність, рухливість, ціле­спрямованість. "Мінуси" холерика запальність, неврівноваженість, агресивність, невитриманість, нетерплячість, конфліктність, схильність до афектів, швидке "охолодження" до роботи, яка вимагає довгочасних зусиль. Для ефективної навчально-пізнавальної діяльності холерику слід постійно надавати індивідуальні завдання і контролювати їх виконання.

3. "Не підганяй", тому що для флегматика характерні "плюси": врівноваженість, постійність, терплячість, самовладання, надійність.

"Мінуси" флегматика - деяка загальмованість, "товстошкірість", стриманість у виявленні емоцій, сухість, консерватизм, ускладнення при роботі в режимі дефіциту часу. Його не треба підганяти, він сам розрахує свій час і добросовісно виконає поставлене викладачем завдання.

4. "Не нашкодь", тому що у меланхоліка мають місце "плюси": висока чутливість, м'якість, людяність, доброзичливість, тактовність,

o здатність до співчуття, емпатії, схильність до творчої діяльності. "Мінуси" меланхоліка -. швидка втомлюваність, тривожність, вразливість, замкненість, сором'язливість, песимізм. На меланхоліка не можна підвищувати голос, надто тиснути, давати різкі та жорсткі вказівки, оскільки він надто чутливий до інтонації і дуже вразливий.

Організовуючи навчальну діяльність у студентській групі, необхідно знайти можливість плідної реалізації особливостей кожного темпераменту.

Без детального урахування специфіки кожної індивідуальності, можна виходити з того, що більш ефективною буде навчальна робота в групах, укомплектованих за формулами:

Ось, приклад, як може спрацювати принцип "взаємодоповнення": у робочій парі працюють флегматик і сангвінік. Першому можна доручити роботу довготривалого характеру, другому - оперативного. У цьому випадку можна очікувати позитивного результату, тому що їх сумісна навчальна діяльність буде відповідати індивідуальним психологічним особливостям: рухомості нервової системи сангвініка і урівноваженості, схильності до деталізування і точності у флегматика. Діаді "флегматик -меланхолік" бажано доручати завдання, які не потребують швидких дій чи реакцій, адже флегматики схильні до скрупульозних і точних робіт (наприклад, об'ємних і точних розрахунків), а меланхоліки прагнуть до глибокого осмислення і творчого забарвлення результатів навчальної діяльності, що не може здійснюватися поспіхом.

Викладачеві ВНЗ слід водночас звернути увагу на те, що темперамент не визначає здібностей і обдарованості людини. Талановиті люди зустрічаються однаково часто при кожному типові темпераменту. Якщо проаналізувати темпераменти видатних письменників і поетів, то у 0,С. Пушкіна можна виявити яскраві риси холеричного темпераменту, у М.Ю. Лєрмонтова - сангвінічного, у М.В. Гоголя - меланхолічного, у І.О. Крилова - флегматичного.

Темперамент студента, як прояв динамічних особливостей психіки (сила, врівноваженість та рухливість нервової системи), може відігравати позитивну або негативну роль у взаємодії з іншими людьми. Так, наприклад, при проведенні іспитів чи заліків студенти різного темпераменту будуть поводити себе неоднаково. Холерик намагатиметься швидко і багато говорити, буде впевненим, навіть якщо чогось не знає; сангвінік спробує зав'язати сприятливі взаємовідносини з викладачем, перевести розмову в іншу площину; флегматик скаже, що він не знає саме цього питання і звернеться з проханням дати йому ще одне запитання і час на підготовку відповіді; меланхолік буде хвилюватися, розгубиться, зіб'ється з думки, і навіть знаючи відповідь, в ситуації нервозності може відмовитися відповідати.

Урахування акцентуацій характеру студента

Темперамент впливає на форму прояву характеру, своєрідно забарвлюючи ті або інші його риси. Відомий педагог І.Ф. Харламов підкреслює: "Велику увагу слід приділяти вивченню суттєво - емоційної сфери учнів і своєчасно виявляти тих, хто відрізняється підвищеною подразливістю, негативно реагує на зауваження, не вміє підтримувати позитивні контакти з товаришами. Не менш суттєвим є знання типології характеру кожного учня для того, щоб ураховувати при організації колективної діяльності, подоланні негативних рис і якостей.

Характер (грец. - карбування, відбиток) - це сукупність сталих індивідуальних рис особистості, які формуються і проявляються в її діяльності і спілкуванні та зумовлюють типові для неї способи поведінки. Отже, характер є сукупністю певних рис особистості. Кожна риса характеру є рисою особистості, але далеко не кожна риса особистості є рисою характеру.

Характер взаємопов'язаний з іншими сторонами особистості, зокрема з темпераментом і здібностями. Так, наполегливість у холерика виявляється в кипучій діяльності, у флегматика - в зосередженому обміркуванні. Холерик трудиться енергійно, швидко, а флегматик - методично, не поспішаючи. З іншого боку, і сам темперамент у певній мірі дещо "перебудовується" під впливом характеру: так, людина із сильним характером може в певній мірі впливати на деякі негативні сторони свого темпераменту. Розквіт здібностей пов'язаний з умінням наполегливо переборювати труднощі, не занепадати духом під впливом невдач, працювати організовано, виявляти ініціативу. Зв'язок характеру і здібностей виражається й у тім, що формування таких рис характеру як працьовитість, ініціативність, рішучість, організованість, наполегливість

Відбувається у тій же сфері людської діяльності людини: у якій

формуються і її здібності. Наприклад, у процесі праці, як основного виду

діяльності, розвивається, з одного боку, здібність до праці, а з іншого - працьовитість як риса характеру.

Існує декілька підходів до класифікації характерів. В основу однієї з таких класифікацій покладене відношення людини до певних аспектів діяльності та відповідні риси характеру:

відношення особистості до праці - працездатність, схильність до творчості, старанність, відповідальність, ініціативність, наполегливість або протилежні риси: пасивність, безвідповідальність, лінощі тощо;

відношення до інших людей, колективу, суспільства - товариськість, альтруїзм, чуйність, уважність, колективізм чи індивідуалізм, презирство та інші.

відношення людини до самої себе - самоповага, гордість, егоїзм самокритичність або самолюбство, зарозумілість, самовпевненість та інші;

відношення до речей - акуратність, бережливість, щедрість або неохайність, скупість тощо.

За іншою класифікацією виділяють такі риси характеру:

а) риси, які характеризують вчинки людей щодо вибору цілей діяльності і спілкування, наприклад - ощадливість, раціональність;

б) риси, які характеризують дії, спрямовані на досягнення цілей, наполегливість, цілеспрямованість, послідовність тощо;

в) риси, які безпосередньо пов'язані з темпераментом і характеризують особливості дій, вчинків, поведінки загалом, - інтроверсія-екстраверсія, витриманість-імпульсивність, тривожність та інші.

З позицій зору формування сприятливих взаємовідносин між членами студентської групи, між студентами і викладачами до уваги слід брати теорію акцентуацій особистості (акцентуацій характеру) К. Леонгарда.

Особистості, у яких основні риси мають занадто високий ступінь виразності (крайні варіанти норми), К. Леонгард назвав акцентуйованими. Ці особистості не є патологічними, вони мають як потенційні можливості соціальних позитивних досягнень, так і соціально негативні потенції

(наприклад, у них є ризик виникнення психопатій). Деякі "акцентуйовані особистості" можуть постати у негативному світлі, оскільки життєві обставини були несприятливими, але під впливом інших чинників вони могли б досягти неабияких успіхів.

Акцентуації характеру часто (50-80%) зустрічаються у підлітковому та юнацькому віці. Педагогам нерідко доводиться вступати у взаємодію з акцентуйованими особистостями, а тому важливо знати і передбачати специфічні особливості поведінки молодої людини. Викладачам ВНЗ, кураторам студентських груп, слід знати і ураховувати особливості спілкування і поведінки акцентуйованої особистості, запропоновані Н.В. Ліфарєвою , які ми пропонуємо у наступному вигляді (табл. 14).

Вчені зазначають, що починаючи з 40-х рр. XX ст. збільшилась кількість людей, що мають акцентуації, тому науковці спробували виявити і пояснити цей феномен: "У чому причини і звідки витоки цього явища?" - ставилося питання вченими перед різними лекційними аудиторіями протягом трьох років (близько 800 осіб). У судженнях студенти були одностайними: війни XX ст., репресії, голод та інші соціальні негаразди (у психологічному розумінні - стреси, страх, тривожність, гальмування емоцій і мислення) призвели до "розширення кордонів" неврівноваженості та інертності людини взагалі, особливо генотипу на нашій території, і передаються спадково. Ці риси виявляються в різних людей по-різному: в нерішучості, сумнівах, побоюванні нового, нав'язливих станах, неможливості закінчувати розпочату роботу тощо" .

Особливості спілкування і діяльності залежно від типу акцентуації характеру особистості.

Урахування Гендерних особливостей студентів

Проблема урахування тендерних особливостей молодих людей у навчально-виховному процесі є досить актуальною. Так, дослідження Ш. Берна, Н.С. Лещука, A.A. Логінова, В.П. Симонова, В.Н. Дружиніна, І.С. Конора та інших вчених орієнтують викладача вищої школи на урахування відмінностей між юнаками та дівчатами за п'яти основними критеріями:

o Відмінності на генетичному рівні. Встановлено, що у юнаків-правшів домінує права півкуля кори головного мозку, а у дівчат краще розвинена

ліва. У зв'язку з цим юнакам притаманна нестандартність мислення та переважає оперативна пам'ять. Дівчата ж мають кращу довготривалу пам'ять та типовим для них є більш консервативне мислення. Чоловіча стать є носієм мінливості, а жіноча - спадковості. За гіпотезою В. Дружиніна пояснення цього явища - еволюційне: виникнення в процесі природного відбору в стадії антропогенезу спеціалізації нервової системи чоловіків та жінок як пристосування до жорстко визначених життєвих функцій (чоловіки - мандрівники і мисливці, жінки - домогосподарки і берегині сім'ї, виховательки дітей).

o Відмінності на фізичному рівні, які мають вияв, наприклад, у чоловічому та жіночому типах руки і, зокрема, позначаються на розвитку моторики. Так, наприклад, дівчата однаково добре розрізняють предмети на дотик і правою і лівою рукою, тоді як юнаки успішніше виконують ці завдання правою рукою.

o Відмінності на когнітивному рівні. Психолого-педагогічними дослідженнями встановлено, що у юнаків домінує якісний підхід до вивчення навчального матеріалу, вони більш схильні до абстрактного мислення, творчості та самостійності. У чоловічої статі превалює системний підхід, уміння узагальнювати на раціональній основі. Дівчатам притаманна чіткість аналізу, а також конкретність мислення. Вони більш схильні діяти за алгоритмом, Використовуючи аналітичний підхід, чоловіки значно краще ніж жінки виконують просторові тести, тести оцінювання математичних здібностей.

За даними Дж. Стенді перевага чоловіків над жінками за рівнем розвитку цих здібностей має співвідношення 2:1. Дівчата, які успішно завершили математичні студії, в 3 рази рідше ніж юнаки, висловлюють бажання працювати у цій галузі. Факти свідчать, що з математично обдарованих школярів, дівчата вдвічі рідше обирають професію математика, ніж юнаки. Виявлено, що при вирішенні математичних задач дівчата більш тривожніші. Вони приписують успіхи і невдачі зовнішнім чинникам, тоді як юнаки - власним здібностям. Відомо також, що до 7 років дівчатка випереджують хлопчаків в інтелектуальному розвитку, однак, як правило, в

20-30 років середні показники 10 жінок і чоловіків не відрізняються. Однак дисперсія значень 10 у чоловіків значно вища: серед них більша кількість як обдарованих, так і розумово відсталих осіб. Що ж стосується креативності, то за даними Дж. Гілфорда, Е.Д. Торренса та інших дослідників, за легкістю генерування ідей, оригінальністю, гнучкістю мислення - суттєвих відмінностей між чоловіками та жінками не виявлено.

o Відмінності на психологічному рівні. У юнаків більш швидка реакція на дії оточуючого середовища, вони важче переносять стрес. Емоційні "вибухи" чоловіків згасають уповільнено, тому вони можуть швидко потрапляти в стан афекту. Самохарактеристика чоловіків більш об'єктивна, адже вони спираються на аналіз реальних подій і явищ. У дівчат адаптація до оточення відбувається засобами емоційних переживань. Вони легше переносять емоційний стрес, більш покладаються на інтуїцію. їм притаманні швидкі зміни настрою. Самооцінка суб'єктивна, бо здійснюється наголос на почуття, переживання, мрії та конфлікти.

o Відмінності на рівні комунікації. Юнаки схильні до діалогу, дискусій, водночас більш домінантні у спілкуванні. Для дівчат характерним є ширший словниковий запас, увага як до змісту сказаного, так і до його емоційного забарвлення (не тільки "що" сказано, але і "як", "яким тоном"). Дівчата раніше оволодівають читанням. Перцептивні і комунікативні здібності у жінок краще розвинеш, і ця різниця між чоловіками і жінками зберігається до старості.

2. Фахова компетентність як показник психологічної готовності студента до педагогічної діяльності.

Наслідком професійного зростання особистості майбутнього фахівця та розвитку його професійних здібностей є фахова компетентність, яку набуває студент. Фахова компетентність - здатність успішно викону­вати професійні завдання і обов'язки тієї посади, на яку людина претен­дує. Це кваліфікаційна характеристика фахівця, зокрема:

1) ґрунтовні знання із загальноосвітніх і фахових дисциплін (загальна ерудиція);

2)володіння професійною технологією - здатність мобілізувати знан­ня та вміння для вирішення конкретних професійних проблем;

3)висока кваліфікація, яка характеризується поліфункціональністю - уміння переносити набуту здатність виконувати виробничі завдання на різні ланки професійної діяльності;

4)  уміння аргументувати способи вирішення проблеми на різних рів­нях активності;

5)уміння співпрацювати з колегами (співдружність, взаємодопомога тощо);

6)професійна компетентність асоціюється з успішною поведінкою фахівця в нестандартних ситуаціях, із неформалізованою взаємодією з партнерами, умінням оперувати суперечливою інформацією або з дина­мічними системами.

Високий рівень оволодіння професією характеризує ще одне понят­тя - професійна культура фахівця. Складниками професійної культури є професійна компетентність, системний світогляд, модельне (професійне) мислення, а також професійна творчість і професійна рефлексія (критич­на об'єктивна самооцінка).

Так, наприклад, у дослідженні Н.І. Пов'якель з'ясовано й системати­зовано специфічні якості та психологічні характеристики професійного мислення практичного психолога: практична спрямованість, конструк­тивність, конкретність, оперативність, своєчасність; поліпроблемність, комплексність, емпатійність, деталізованість, рефлексивність, органі­зованість, упорядкованість; динамічність, лабільність, гнучкість, швид­кість, креативність, незалежність, продуктивність; системність, діалек- тичність, прогностичність, аналітичність, критичність, селективність.

Відмінною ознакою професійного мислення практичного психолога є не стільки необхідність виконання вже готових (визначених клієнтом) за­вдань, скільки уміння їх диференціювати, діагностувати, правильно ста­вити й формулювати, а також прогнозувати перспективи та можливості реалізації, психологічні наслідки їхнього ефективного розвитку. Тобто, однією з найважливіших характеристик професійного мислення психо­лога є вміння бачити в професійних завданнях проблемні ситуації, ство­рювати та аналізувати їх.

Суттєвими ознаками професійного мислення психолога є комплек­сність і системність бачення проблем клієнта, визначення творчих, щора­зу неповторних варіантів їхнього подолання, що потребує високої гнуч­кості мислення.

У структурі професійної культури розрізняють також психологічну культуру. Так, наприклад, О.Г. Видра розглядає психологічну культуру майбутнього вчителя як складник його загальної і професійної куль­тури, що є системною характеристикою особистості студента, і являє собою соціально, онтологічно та внутрішньоособистісно детермінова­ний рівень засвоєння, усвідомлення, використання і функціонування спеціальних психологічних цінностей, у якості яких є ефективні про­фесійно-психологічні знання, вміння, навички, здібності до високо- професійної психолого-педагогічної і трудової діяльності особистості педагога.

Модель психологічної культури майбутніх учителів базується на кон­цепції тривимірної психологічної структури особистості (В.В. Рибалко) і містить такі компоненти:

Комунікативний компонент: усвідомлення наявного і потрібного рів­ня розвитку комунікативних здібностей; аксіологічне засвоєння елемен­тів спілкування; створення нових моделей процесу педагогічного спіл­кування.

Мотиваційний компонент: самоаналіз власних мотивів і смислів на­вчально-професійної діяльності; інтерес до професії вчителя; цінування праці педагога; відданість гуманістичним ідеалам; творчі мотиви психо­лого-педагогічної діяльності.

Характерологічний компонент: усвідомлення і моніторинг таких рис характеру, як любов до праці, наполегливість, акуратність, дисципліно­ваність, емоційна врівноваженість; моральна, інтелектуальна, праксична почуттєвість до навчально-професійної діяльності; створення нових ха­рактерологічних програм поведінки та діяльності у навчанні й професій­ній праці.

Рефлексивний компонент: самоусвідомлення образу «Я», образу про­фесії вчителя; усвідомлення особистості та її внутрішнього світу як най­вищої цінності; самокреативність.

Досвідний компонент: усвідомлення свого рівня професійних знань, умінь, власної ієрархії системи цінностей; цінування психологічних знань, умінь, навичок, властивостей своєї особистості та особистості учня, як вищих цінностей; індивідуальний професійно-психологічний світогляд.

Інтелектуальний компонент: усвідомлення наявного і бажаного рів­нів розвитку інтелекту та мислення; ціннісне ставлення до інтелектуаль­них здібностей і властивостей; творче використання можливостей інте­лекту і мислення у професійній діяльності.

Психофізіологічний компонент: рефлексивна інтроспекція психофі­зіологічних особливостей у трудовій діяльності; індивідуальний стиль професійної діяльності, відповідний власному типу темпераменту.

Важливим складником професійної культури є оволодіння професій­ною етикою як особистою відповідальністю за наслідки своєї роботи. Бути відповідальним - це навчитися робити вибір і відповідати за ньо­го. Почуття провини і покарання не дають можливості вибирати. Водно­час почуття відповідальності дає змогу формулювати оригінальні думки і створювати нові засоби поведінки. Тому й треба сприймати невдачі як життєві уроки, а перепони - як можливість зробити по-іншому.

Професійна етика вимагає мати необхідний моральний стрижень осо­бистості фахівця, який дає змогу йому брати відповідальність на себе, зберігаючи свою професійну честь і совість. Моральний стрижень - це сформоване ціннісно-смислове ядро особистості. Як приклад, педагогіч­на етика вимагає від педагога надавати пріоритет інтересам вихованця; не допускати антигуманних наслідків своєї педагогічної діяльності; не принижувати людську гідність, не пригнічувати особистість студента.

На 1-ому Установчому з'їзді товариства психологів України (18 груд­ня 1990 р.) прийнятий «Етичний кодекс психолога України». Етичний кодекс є також у російських, американських, англійських психологів, у працівників медичних закладів {«Не нашкодь!») та ін.

Значення особистішої зрілості, психологічної компетентності, психо­логічної культури майбутнього фахівця при вирішенні професійних за­вдань визначено в низці досліджень (О.В. Видра, О.В. Темрук, A.A. Гу- леватий та ін.). Так, у дослідженні О.В. Темрук виявлено, що розвиток окремих шкал особистішої зрілості відбувається нерівномірно і має свої особливості, а більшість майбутніх учителів виявляє задовільний та неза­довільний рівні мотивації досягнення або переважання мотиву уникнення невдач. їм притаманна переважно неадекватна занижена або завищена са­мооцінка, протиріччя в «Я-концепції». У цих студентів переважають не­ефективні життєві настанови та смисложитгєві орієнтації, відсутні цілі на майбутнє, які надають життю осмисленості, спрямованості та часової пер­спективи. Вони незадоволені життям і не розуміють його сенсу, зневірені у своїх силах контролювати події власного життя, впевнені у тому, що життя.

людини непідвладне свідомому контролю. Виявлена недостатньо розвине­на здатність до психологічної близькості з іншими людьми, яка характери­зується переважанням середнього рівня емпатії, що може викликати труд­нощі під час спілкування з іншими людьми, зокрема з учнями та батьками, утруднення при встановленні міжособистісних контактів із ними, немож­ливість встановлювати емоційно теплі, близькі стосунки як особистісного, так і професійного плану. Водночас майже половина опитаних студентів мають дуже високий і високий рівні почуття громадянського обов'язку, які характеризуються вираженим почуттям патріотизму, небайдужістю за до­лю своєї Батьківщини, відповідальністю за виконання своїх обов'язків.

Особистісна зрілість майбутнього вчителя тісно пов'язана з його професійно-педагогічною спрямованістю: що вищий рівень професій­но-педагогічної спрямованості, то вищий рівень особистішої зрілості майбутнього вчителя, і навпаки. Це дає підстави розглядати професійно- педагогічну спрямованість особистості майбутнього вчителя як один із важливих показників особистішої зрілості, що характеризує її життєві та професійні настанови.

3. Критерії моральної вихованості.

Критеріями вихованості слугують лише ті якості особистості, що сформувалися в єдності мотиву та дії. Саме сформованість соціально цінних мотивів дій і вчинків, передусім морально мотивованої активності, є одним із надійних критеріїв вихованості особистості, який свідчить про ефективність усіх видів виховання.

Показниками вихованості вважають такі важливі якості особистості, як патріотизм, гуманізм, відповідальність, чуйність, сумлінне ставлення до праці, дисциплінованість, активність, принциповість, цілеспрямованість, допитливість, естетичний розвиток, прагнення до фізичної досконалості.

Одним із критеріїв моральної вихованості є рівень сформованих моральних потреб, почуттів, звичок. Здатність діяти під впливом власного наміру, переборювати всі інші спонукання, бажання, які заважають його реалізації, свідчить, що дитина свідомо керує своїми мотивами та поведінкою. Морально вихованим вважається не той, хто може діяти морально, а той, хто не може чинити аморально. Для цього потрібні не лише знання у сфері моралі, а й моральні почуття, мотиви поведінки.

Визначення рівня вихованості учня передбачає безпосереднє оцінювання його якостей, цілеспрямоване спостереження за поведінкою та діяльністю, інші методи.

Критерії вихованості	Показники
Любов до Батьківщини	Знання історії, повага до історичного минулого, традицій народу, турботи про інтереси, історичну долю країни, почуття гордості за великих людей країни, її культуру, досягнення, дбайливе ставлення до природи, народних надбань, знання сучасних важливих подій.
Інтернаціоналізм	Інтерес до культури, мистецтва інших народів, дружба з людьми різних національностей, добровільна участь у заходах інтернаціонального характеру.
Ставлення до однокласників, ровесників	Участь у справах свого класу, звичка надавати безкорисливу допомогу, дружні стосунки з хлопцями і дівчатами, вимогливість і повага до ровесників.
Гуманність	Доброзичливе ставлення до людей, турбота про них, допомога, чуйність, повага, довіра; уважне ставлення до інтересів, бажань людей, питань, які їх турбують, до думок, почуттів оточуючих, розуміння мотивів, якими керують люди у своїй поведінці; тактовне ставлення до їх самолюбства, гордості, гідності; виключає грубість, чванство, пихатість, нетерпіння, недовіру.
Чесність	Правдивість, щирість; виконання обіцянок; звичка не брати без дозволу чужі речі; нетерпимість до брехні, крадіжки, обману, добровільне визнання своїх помилок, вчинків; говорити істину, не приховувати дійсний стан справ.
Ставлення до праці (працелюбність)	Любов, потреба і звичка до праці; сумлінність, старанність у праці: постійна зайнятість корисними вправами; звичка якісно і своєчасно виконувати роботу; насолода від самого трудового процесу; зацікавленість у досягненні позитивних результатів; допомога членам сім'ї у господарстві.
Дисциплінованість	Дотримання встановлених у суспільстві правових, моральних, політичних, естетичних норм поведінки, правил для учнів, певних звичаїв, традицій; швидке і точне виконання вимог батьків, вчителів.
Відповідальність	Сумлінне виконання своїх обов'язків, зроблених пропозицій, зобов'язань; звичка доводити розпочату справу до кінця; готовність відповідати за свої вчинки.
Активність	Прагнення відповідати на уроках, доповнювати відповіді інших; знайомство з допоміжною літературою; добровільна участь у різних видах діяльності, ініціативність, самостійність.
Допитливість	Систематичне читання літератури з різних галузей науки і техніки, постійна потреба розширення і поглиблення своїх знань; звичка користуватися словниками, довідниками; участь у роботі факультативів, гуртків, секцій, добра успішність.
Сміливість	Здатність до подолання почуття страху, готовність допомогти з ризиком для себе; готовність відстоювати свою думку.
Сила волі	Здатність примусити себе виконувати те, що потрібно, а не лише те, що подобається. Звичка доводити розпочате до кінця; наполегливість у досягненні поставленої мети, прагнення і здатність до подолання труднощів; успіхи у самовихованні.
Гідність, достойність	Ставлення до себе і до інших як до певної цінності, усвідомлення позитивних рис, що не дозволяє поступитися ними, самоповага, яка викликана усвідомленням досягнутих успіхів; вимога від інших поваги до себе, своїх прав.
Скромність	Не визнає за собою виключних достоїнств або прав.
Любов до прекрасного (естетична вихованість)	Інтерес до уроків літератури, співів; знання і розуміння творів літератури, музики, живопису; відвідування театрів, музеїв, бажання творити прекрасне.
Прагнення до фізичної досконалості	Прагнення бути сильним, спритним, здоровим, правильна осанка, участь у спортивних іграх, змаганнях, походах, секціях.

4. Комплекс цінностей сучасного виховання студентської молоді.

У «Державній програмі розвитку освіти в Україні на 2005-2010 рр.» визначено такі навчально-виховні завдання:

1)Формувати духовно багату, творчу молодь із національною свідоміс¬тю, патріотичними почуттями.

2)Виховувати високу самосвідомість, яка зорієнтована на вічні людські цінності,- що переведені у власні переконання і життєві принципи.

3)Виховувати активне неприйняття зла (хамства, вульгарності, фальші), виховувати прагнення жити чесно і відповідально.

4)Формувати активну громадянську позицію, здатність до соціальної творчості.

Щоб ці завдання конкретизувати, звернемося до основних педагогічних принципів виховання студентів і розкриємо їхній психологічний зміст:

1-ий принцип - демократизація освіти, створення передумов для роз-витку активності, ініціативи, творчості і педагогів, і студентів для їхньої взаємозацікавленої педагогічної взаємодії;

2- ий принцип - гуманізація, посилення уваги до особистості кожного студента як вищої соціальної цінності суспільства, настанова на форму¬вання громадянина з високими інтелектуальними, моральними і фізич-ними якостями;

3- ій  принцип - єдність національного і загальнолюдського у змісті ви¬ховання.

Демократія в освіті (за К. Роджерсом) - це вибір і відповідальність, це внутрішня свобода обирати свій власний шлях відповідно до свого потенціалу, але це також обгрунтованість і рішучість здійснюваного ви¬бору.

Свободу у виховному сенсі доцільно інтерпретувати як владу над со¬бою, над своєю діяльністю, перетворення діяльності в самодіяльність, як вільний акт, мотивом якого є усвідомлення влади над собою («Ямушу це зробити...» або «Я не повинна...». Це і є внутрішня свобода, що сприяє гармонійному розгортанню можливостей людини.

Психологічним механізмом внутрішньої свободи є воля. «Шлях до свободи лежить через власну волю» (Василь Стус). Вищим рівнем її розвитку є післядовільність, коли немає самопримусу, боротьби мотивів.

Післядовільність можлива при гармонійній структурі особистості: пере-конань, ідеалів, вищих почуттів (прийняв рішення і ніщо не заважає його реалізувати).

Таким чином, демократизація вищої освіти не означає, що студент має абсолютну свободу і не має ніяких обов'язків перед державою, суспіль¬ством, родиною і навіть перед самим собою.

•       Виховання студентів на основі принципу свободи повинно бути пріо­ритетним, адже насильство, диктат не сумісні з досягненням духовно- розвивальних цілей сучасної вищої освіти.

•       Особистість майбутнього фахівця формується в боротьбі з собою. Зо­внішні обмеження повинні розвивати здатність до самообмеження. Інакше - лаксація, вибух, протест, відхиляння будь-яких заборон.

•        Кінцева мета виховання студентів: навчити молоду людину переборю­вати саму себе, володіти своїми пристрастями, самому обирати свій життєвий шлях, вирішувати та нести відповідальність за свій вибір. «Ми не одні у світі, і хоч би що ми робили, ми несемо відповідальність перед іншими за все, що відбувається» (Габрієль Оноре Марсель). Другий педагогічний принцип - гуманізація освіти - це система за­ходів, спрямованих на пріоритетний розвиток загальнокультурних ком­понентів у змісті освіти й технології навчання, орієнтованих на вдоско­налення особистості; це умова вирішення глобальних проблем сучасного людства. Гуманізація освіти передбачає формування нового гуманістич­ного світогляду особистості. Це шлях до вдосконалення культурного, ду­ховного образу людини, тобто її вміння жити в суспільстві за моральними нормами, розвивати свої здібності до творчої діяльності, вдосконалювати свою особистість. Тобто гуманізація освіти - це перехід від технократич­ної моделі освіти до освіти культурнодетермінованої. Це зверненість до екзистенційних категорій особистості, серед яких є і проблема вибору та відповідальності, і проблема спілкування та любові, і проблема смислу життя та цінностей. У зв'язку з цим завданням гуманістичної психології є вивчення не тільки душевної, а й духовної природи людини, наповне­ння її конкретним змістом. У сучасному науковому психологічному описі людини мають бути духовні, душевні і тілесні характеристики.

Принцип гуманізації освіти пов'язаний із принципом єдності націо­нального і загальнолюдського у змісті виховання, який передбачає також виховання у молоді громадянської свідомості і національної самосвідо­мості, патріотичних почуттів, почуття гордості за належність до свого народу, нації, що виявляється в активному засвоєнні національної куль­тури, збереженні традицій і звичаїв, у спрямованості своєї діяльності на національні інтереси.

Отже, можна зробити такі педагогічні висновки:

1)   У суспільстві не можна бути лише споживачем. Кожна людина сво­єю діяльністю бере участь у розвитку культури, тому є якоюсь мірою її співавтором, співтворцем, і в такий спосіб реалізує свою особистість, стверджує сенс свого життя. Якщо є мета, прагнення до діяльності, яка становить смисл життя, тоді й буденні справи стають облагородженими цими цілями і смислом життя.

2)   Людина повинна жити в системі тих цінностей, які хочемо в неї сформувати. Виховати гуманну людину негуманними методами - абсурд.

Реалізація особистісних цінностей у практиці взаємин визначається як моральність людини. Мораль - загальна ціннісна основа культури, яка спрямовує активність «Я» на ствердження самоцінності, рівності людей у їхньому прагненні до щасливого життя.

Отже, мета і зміст виховання студентів як фахівців із вищою осві­тою передбачає:

1)   Запровадження національних, державних і загальнолюдських цін­ностей.      ⁴

2)  Формування суспільного ідеалу служіння Україні, збереження і примноження традицій українського народу.

3) Виховання громадянських і світоглядних якостей, духовності, мо­ральної культури, інтелігентності, скромності.

4)    Створення умов для вільного розвитку особистості - індивідуаль­ності студента.

5)  Позбавлення студентів від антигуманних стереотипів, від звички бути утриманцем та розраховувати на державу, суспільство, батьків, а не на себе. Для цього необхідно визначити смисл свого життя, виробити в собі самостійність.

6)   Посилення мотивації в моральному, гуманному зростанні особис­тості. Навчальний процес повинен орієнтуватися на розвиток внутріш­ньої свободи студента, почуття власної гідності, самоповаги, здатності до об'єктивної самооцінки і саморегуляції.

7)  Забезпечення тісного зв'язку професійного і морального вихован­ня, підготовка студента - майбутнього фахівця до виконання соціальних функцій у нових умовах розвитку нашого суспільства.

Досягнення свободи і гармонії зі своїм оточенням (людьми, реча­ми, природою та ін.). Для цього не треба намагатися просто його зміню­вати відповідно до наших уподобань (на жаль, аж ніяк не все залежить від нас), а потрібно навчитися змінювати своє ставлення до світу навко­ло, шукати в усьому позитивні аспекти і не бути рабом речей. Показни­ком нашої залежності від речей є не стільки їхня кількість, скільки сила і кількість думок, які «прив'язують» нас до них. Тому й треба змінити наше ставлення до цих речей, адже всі вони згодом псуються, стають не­придатними до використання. Чи варто витрачати стільки сил та енергії на переживання через них?

Звідси такі практичні висновки щодо виховання студентської молоді:

1)   Освіта - залучає людину до соціальних відносин, привертає до культурних цінностей і процесів, спричиняє переоцінку наявних знань. Студентська молодь за роки навчання у ВНЗ набуває соціальної зрілості. Вона повинна пізнати суть ринкових відносин, набути господарських і професійних знань, умінь і навичок, здобути самостійність і свободу в реалізації громадських прав і обов'язків.

2)  Студентам треба сформувати власну освітню парадигму, яка грунту­ється на настановах безперервної самоосвіти, формуванні здібності бути господарем свого життя, постійного розвитку свого творчого потенціалу, тобто передбачає самоорганізацію для підвищення рівня конкурентоспро­можності на ринку праці й подальшого свого професійного зростання.

3)  У вищій школі є потреба у ґрунтовній етичній освіті, яка допоможе студентам перейнятися вищими поняттями духовності, моральності і по­чуттям громадянської відповідальності.

4)  У ВНЗ мас бути створена атмосфера морального навчання без док­тринерства й морального релятивізму (відносності норм), щоб ДОПОМОГИ! студентам розвивати в собі сильні моральні почуття, стати інтелігентами.